Наближається піст і хочеться порадувати свою родину чимось смачненьким. Поки Роман та Данилко були у церкві Маруся та я готували млинці. Поки готую тісто та для млинців та смажу їх, завжди маю добрий настрій. Чому? Це така страва, яку для себе одної готувати не будеш (принаймні я:-)). Готуєш їх для родини, друзів, коли є з ким разом пообідати, поговорити. Напевно, щось в млинцях є... Вони схожі на сонце, хліб, пахнуть солодко цукром та вершковим маслом. За цією стравою є більша історія ніж просто млинці. Тому кожного разу, готуючи їх, відчуваю радість.
Так було і сьогодні. Після повернення Даньки та Романа, ми їх наїлися вдосталь разом зі сметаною та перетертою малиною (яка пахла просто неймовірно! відразу захотілося літа:-)), а потім пішли гуляти, кататися на санчатах та закінчувати експеримент Даньки з розставання снігу, який ми принесли вчора додому, та перетворення його знову на кригу на вулиці. Спілкувалися з "дядькою Борькою" (за версією Данилка:-)) та тьотею Лесею. І придумували один одному казки перед сном.
З таких маленьких, але важливих речей складається моє щастя.
Как прикольно! а какой ресторанный вид имеют ваши блинчики. мы готовы лично продегустировать :) и как эксперимент со снегом удался? :)
ВідповістиВидалитиМелешка